Вероника - Песняры

Ізнов пабачив я сяліби,

Дє лєти пєршия прайшлі:

Там стєни мохам параслі,

Вясєлкай адлівалі шиби.

Усє в пилу, і стала мнє

Так сумна, сумна в тішинє…

Я в сад пайшов — там глуха, діка,

Усє травою парасло.

Няма таго, што раньш било,

І толькі надпіс «Вєраніка»,

На ліпє врєзаний в кари,

Казав вачам аб тей пари!

Расті, взмяцовивайся, древа,

Як манумєнт живий, вставай,

І к нєбу надпіс падимай,

І к нєбу надпіс — «Вєраніка»!

Чим болєй сходіть дєн, начей,

Тим імя мілає вишей!

Вєраніка!

Перевод:

Я снова вижу край далекий,

Где годы первые прошли:

Там стены мохом поросли,

Остыли радуги на стеклах.

И всё в пыли, и стало мне

Так грустно, грустно в тишине…

Я вышел в сад — там глухо, дико,

Травою давней поросло.

И нет того, что отцвело,

И только надпись «Вероника»,

Как будто в сердце, на коре

Мне говорит о той поре!

Расти, мой сад, зеленым вечно,

Как монумент живой, вставай,

И в небо надпись поднимай,

И в небо надпись — «Вероника»!

Чем больше дней от нас уйдет,

Тем выше имени полет!

Вероника!